ПОЕМА

Поема "Мотря". Продовження.

Про той донос говорено багато.
Єдине знати хочеться мені:
Чи міг би гетьман відмінити страту?
Напевне відмінив би, якби міг.

Умів прощати, і прощав провини —
Нехай Господь відступникам простить!
Забілу, Чалієнка, Солонину
І Суслу без покари відпустив.

А тут... Усе складалося непросто...
Один Мазепа поміж двох вогнів.
Хотів біді зарадити Апостол —
Полковник Миргородський —
Не поспів.

Якби то ще не змова у Диканьці,
Якби їм ліпше спалося вночі,
Якби ще порозмислили уранці,

Якби на Крим звернули втікачі...

Та що поможе —
Думати-гадати,
Куди яка дорога повела.
Було в тій зраді зради забагато.
Сама Вкраїна зраджена була.


ІV
Дід Федір приїздив до нас на днину,
Узяв за руку, як малу дитину,
Повів до церкви, помолились Богу,
То ледь відтало серце біля нього.

Не сивий — білий-білий батько мамин,
Немов не чоловік, а добрий ангел.
Як промовляє, лагідно і тихо,
Здається, відступає всяке лихо.

Ходив іще з Богданом у походи,

Усе було: і радощі й незгоди.
Тепер живе на хуторі самотньо,
Найбільше любить, каже, внучку Мотрю.

Мене і маму в рідні Жуки кличе.
...Там тиша тишу вдосвіта колише,
Біжить собі стежина від порога,
Минаючи усі земні тривоги.
.....................................................................

Я вже сьогодні їхала б до діда,
Та мама хоче дочекатись літа,
А ще ж і не зима, іще й не грудень,
Не знати, що до літа з нами буде.

Здається, нам ніде немає місця,
Яка різниця — у селі чи в місті.
Із того часу, як не стало тата,

В Батурині пустує наша хата.

Подумаю — і думка серце крає,
Та хто за нас дорогу ту здолає?
Зібралися, і рушили під вечір.
В гіркий туман заховані по плечі.

Одне добро, що нас не впізнавали,
А хто розпізнавав — ті обминали.
Ще небо не було таким похмурим...
Вернулися чужі в чужий Батурин.
.............................................................

Подвір’я рідне —
  й те якесь не наше,
Та ми й не сподівались на іна
кше.
Ступаю сумно
  по зів’ялім листі.
... Невже я у Мазепиній столиці?

Сад почорнів.
  А так...
  Немає змін?
Спокійно-тихо.
  Гетьман у Борзні.

Приїхав несподівано.
  Старшину
Зібрав, мабуть, з поважної причини.

І ось Батурин облетіла вістка:
Мазепа з військом
  покидає місто!
Похід?!
  Настало врем’я довгождане?
Тепер тебе не зупинить, Іване!

Господь во вишніх
  вислухав молитви...
Давно готові лицарі до битви! 

Далы буде...




 

Поема


Поема "Мотря". Продовження

Те, що сталося —
                             з нами навічно.
То страшніше,
                           ніж мор чи війна.
Ми не дивимось
                              людям у вічі,
Люди
         в очі не дивляться
                                           нам.

Ліпше тим,
                    що навіки заснули.
Що ж ти, таточку,
                                з нами зробив?
Відійшов —
                      перекреслив минуле,

Відійшов —
                       майбутнє убив.

І нема де
                  почати спочатку
Те страждання,
                              що зветься життям...

Батьку, батечку, татоньку, татку,
Де ж піде
                  твоє бідне дитя?


Далі буде...


 

П о е м а

Поема "Мотря". Продовження

 Високі ростуть могили —
Такий-то з Москвою мир...
А чайка-небога квилить:
Що буде з її дітьми?

Дихнути повітрям волі —
Позбутись мерзенних пут!
На тебе звертає погляд
Увесь український люд.

Ти, гетьмане, народився
Для звершення славних діл,
Для того і вік трудився,
Тягнув ярмо, як віл.

Правдивих звитяг від тебе
Чекає козацький край.
Тяжка булава, Мазепо,

Міцніше її тримай!
..........................................................
Маєш владу
Чи влада — тебе?
О, ся пані суперниць не зносить.
Сам собі не належиш тепер —
Так усе зрозуміло і просто.

Не плекати даремних надій,
Не шукати, чого немає?
Та не тихне в любові моїй
Біль, який нас — єднає.

Наша гордість
І наша краса
У своєму багатстві — убога...
Найсвітліша зоря в небесах,
Найпечальніша чайка-небога.
......................................................
III

А тиша —
Як перед грозою,
Тремтить листочок у вікні...

Я так стужилась за тобою!
Нестерпна спека.
Довгі дні...

Постукав хтось?
Та ні — здалося...
Що ж я стривожена така?

Приймав учора батько гостя,
Ченця якогось чи дяка.

Примандрував, спочив, а потім
Пішли розмови: 
Стіл, вино...
Наговоритися не годні —

Своїм зробився Ніканор.

Привітно усміхалась мама,
Якісь папери батько ніс...
Із двору виїхав з дарами
Раненько-рано
Дивний гість.
...................................................

Не злічити на тебе доносів,
Кожен зрадник старатися рад,
А Петро не зневірився досі.
Ти, Іване, тонкий дипломат.

Йшов, бувало, 
І брат проти брата,
І ніхто не спинив сю чуму,
Але батько і... зрада?
Мій тато?!
Я не можу збагнути —

Чому?..

Давній приятель добрий — 
Не ворог,
Ти ж його залишав наказним,
Садовив на бенкетах поряд.
Ну чого вам не ладити з ним?

Через мене?
Вляглися ж образи,
Чаша випита, повна вщерть,
Не стрічала тебе стільки часу,
А хіба се —
Найменша із жертв?

Сумно блимає свічка на хату

І поскрипує тихо перо...
Ще не пізно спинитися, тату!
Все одно 
Не повірить Петро. 

Далі буде...

(no subject)

 Поема "Мотря". Продовження.
Так мало про тебе чую,
Так рідко листи приходять.
Чи близько ти, чи далеко,
Між друзів чи ворогів?
Обдумуєш дії? 
Пишеш?
А, може, гінця чекаєш
Чи Орликові диктуєш
На завтра універсал?

Так мало про тебе чую,
Та знаю, про що ти мислиш:
Болить тебе Україна,
Всі кривди її болять.
Свободи все менше й менше,
А Меншіков й ту забрав би,
Не дай, Боже, сему кату
Добратись до булави.

Що буде з козацьким військом,
Куди його цар покличе,
Куди гарувати кине
Слухняних московських слуг?
А плата за те —
Зневага,
Приниження і образи,
Спустошені рідні села,
Вдовиний, сирітський плач...

Далі буде

П О Е М А


Поема  "Мотря". Продовження.

Не називай розлукою розлуку,
Ми не розстались.
Ми не розійшлись.
На порятунок прилітає думка,
Що Бог дозволить стрітися колись.

Любила і люблю тебе одного,
Ми вимріяли разом сю любов.
Хіба ти не мене чекав так довго?
Хіба ти не до мене стільки йшов?

Лише для тебе б’ється серце Мотрі,
Та тільки синій смуток ув очах —
Шукав кохання, а знайшов самотність,
Шукав розради, а знайшов печаль.

Молюся день і ніч за тебе, милий,
І думаю про тебе весь мій час.
Хотіла б я тобі додати сили,
Оберегти від лиха, від нещасть.


Далі буде...


 

(no subject)

Поема "Мотря". Продовження.

                                 II
“Впред смерти сподівався я на себе,
Ніж у твоєму серденьку відміни...”
Нічого не міняється під небом,
Я бачу тільки стіни, стіни, стіни.
Вони міцніші за фортечні мури,
Я розумію, що скоритись мушу.
В такій одноманітності похмурій
Рятую, наче тихий вогник, душу.

Хіба не знаєш, скільки бунтувала,
Доводила, що ти мені не ворог,
Даремне розуміння сподівалась —
За божевільну мали чи за хвору.
Написано: “Шануй отця і матір.”
Шаную. Та ні завтра, ні сьогодні
Мені не сколихнути їх затятість.
Отак живу. Усе в руках Господніх.

 Далі буде...

П О Е М А

 Поема "Мотря". Продовження.

Втекти з отсеї хати? Вже втікала —
До ласки, до любови, до тепла...
“Сховай, не віддавай мене!”— благала,
А ти мене до батька відіслав.

Не міг інакше. 
Гетьман справедливий,
Не має права схибити ні в чім.
Пощо ганьби на голову ту сиву
Та криків Кочубея уночі?

І так усюди нині лихо люте,
Квітучий край пустелею стає,
Прийшли — господарюють царські люди,
Чуже добро приймають за своє.

Драгуни, на легку поживу ласі,
Грабуючи, руйнують все підряд.
Розбій вчинили, кажуть, у Черкасах
За те, що там не слухались царя.

Не мають серця чи не знають міри —
Карають, убивають без провин,
Чи нехристи які чи бузувіри,
Що нападають навіть на церкви.

То скільки ще терпіти супостата
На зболеній, згорьованій землі?
За волю козаки готові стати.

— Чи, може, затупилися шаблі?
 Чи лицарям хоробрости не досить,
Чи олова в набійницях нема?

— Є зрадники...  
В Москву летять доноси —
І з ними ще не виграна війна.

Далі буде...




(no subject)

Поема "Мотря". Продовження.

Рідні зробились чужими,
Ліпше не бачитись з ними.
Нині усе проти мене,
Що б не промовила я.
Не підступити до мами —
В погляді — гнів до безтями.
Батько закрився руками,
Правда у нього своя.

Чим заспокоїти душу?
Маю від тебе обручик,
Слово дала — не порушу,
Що б там в житті не було,
А натерпілась немало:
Вдома в неволі тримали,
Може, добра і бажали,
Та обернулось на зло.


Зважують, зводять рахунки...
Бачу, немає рятунку
Там, де серця кам’яніють,
Де починається торг.
Господи, що вони знають,
Думають, нас роз’єднають?
Нас день і ніч розлучають,
Та не розлучить ніхто.


Далі  буде...

П О Е М А


Поема "Моря" Продовження.

 Мели сніги у середу, в четвер —
Одна на одну кожна днина схожа.
На що мені надіятись тепер?
Якій душі довіритися можна?

Навчилася мовчати, наче тінь,
Тому і не промовила ні слова
До дівчини, що потайки мені
Передала листа від тебе знову.

По-гетьманськи її нагороди
За те, що подолала страх і втому.
Дивлюся їй услід: не йде — летить —
Такої не спинити вже нікому.

І я летіла! Боже мій, куди?
Не бачила ні стежки, ні дороги,
І тільки сніг, і біла мла, і дим,
І давні невколихані тривоги.
Затримати хай трохи часу плин!
Переживаю пережите — вкотре.
Чи думав, ясний пане, що колись
Твоїй служниці заздритиме Мотря?

Що заздритиме всім, хто там, де ти,
Кому щастить з тобою поряд бути.
... Мені б до тебе тільки підійти,
Заговорити, голос твій почути...

Чому я тут? Спокутую вину?
Чи мушу залишатись в хаті отчій?
Тут маю спокій тільки, як засну,
А вранці й прокидатися не хочу.


Далі буде...
 







П О Е М А


М О Т Р Я
 Немає сліз.
                       Є іскри на снігу.
Нема жалю,
                       щоб розтопити кригу.
Лише чужих вітрів
                                 недобрий гул
І хмари заступають
                                    зірку тиху.
Одна-одна...
                    Такої самоти
Не знала,
                  не хотіла,
                                   не чекала.
З одного світу
                          стало два світи,
А доля
             десь між ними
                                         заблукала.
Далі буде...